Без них мы не смогли бы поддерживать память об актёре:
ЗУСТРІЧ З БОРИСЛАВОМ БРОНДУКОВИМ
У 1995 році я часто, майже кожного місяця, приїжджав до Києва у Фонд Державного майна України, а також у Міністерство Внутрішніх Справ на вул. Богомольця, 10 для вирішення виробничих питань фірми, в якій працював.
Уперше я випадково зустрівся з Бориславом Брондуковим недалеко від МВС, він просто йшов по тротуару в простій сорочці. Коли я його побачив (він йшов назустріч мені), поздоровкався з ним, бо я ж його ЗНАВ, а він мене ні, але він відповів взаємністю.
Другий раз зустріч була набагато довшою. Ми проговорили з ним майже півгодини. Це було влітку того ж 1995 року на стадіоні "Динамо" (тепер В.Лобановського).
Я зробив усі справи і, щоб не чекати на вокзалі, бо поїзд був увечерi, пішов на стадіон, сів на лавку і почав читати книгу. Бачу: з лівого боку стадіону хтось настирно хоче вискочити на кам'яний мур, що далеко за воротами. То підійде, то відійде, і так хвилин 10-15. Думаю: треба допомогти людині.
Підходжу ближче, - аж то не хто інший, як Борислав Брондуков власною персоною. Я оторопів. Він був з "авоською", сорочка розстібнута на всі гудзики і внизу зав'язана на гудз. Поздоровався і кажу : " Я вже довгий час наблюдаю за Вами, чим Вам допомогти? Чому Ви скачете біля цього мура?" А він відповідає: "Я йду в баню і мені потрібні он ті довгі сині квіти з корінням, я ними буду паритись". Я зрозумів і кажу: "То я Вам зараз наберу, скільки захочете". Він сказав: "Ні, - тільки пару", що я і зробив, вискочивши на той мур, і нарвав йому тих квіток.
Потім я запитав, чи він зараз знімається в кіно, на що він відповів, що ні, часи тяжкі настали, добре , що хоч квартиру в центрі Києва одержав. Казав, що в театрі не грає, бо треба заучувати довгі тексти, а в кіно легше.
Потім запитав в мене, звідки я приїхав, я сказав, що з Тернопільщини, з міста Борщова. А він відповідає: "Я там був!". Я кажу: "Не вірю!", а він мені у відповідь: "В Лісовій пісні", в Борщові!". І я повірив, бо хто тільки в свій час з відомих артистів, які приїздили в Тернопіль з гастролями, не були в мальовничій "Лісовій пісні" у Борщові.
На прощання він мені зробив автограф, про який я його попросив, в книзі, яку я читав на стадіоні, і ми, потиснувши один одному руки, люб'язно розсталися.
Автограф самого Борислава Брондукова! я бережу, як велику реліквію про ВЕЛИКОГО, НАРОДНОГО артиста!
